Смердючий цап, не вартий нігтя Тараса.
Я тут некоторое время назад постил стихотворение Бродского «На независимость Украины».
Оказывается, некий Павло Кислий, академік НАН України, написал Бродскому ответ.
И вот он, этот ответ:
* * *
Ну що ж. прощавайте кацапи!
Нарешті ми розійшлися шляхами.
Вам, певно, назад в «імперію зла»,
Нам, хохлам, знов на змагання з ляхами.
За вашими тезами вас треба любить.
Сімдесят років ви жили також як каторжани.
Ми не проти! Живіть хоч сімсот!
Та навіщо нам мучитись разом з вами?
Дуриною дивуєте світ,
Живете у злиднях, у темряві, як кроти,
Не знаєте меж Росії, але несамовито ревете, як осли,
Що ви народів поводирі, месії.
Спочатку зробили нас кріпаками,
Що таке раб пояснили вогнем.
А коли ми пручались і повставали,
То зрадниками нас нарікали і покірності вчили мечем.
І не тільки вогнем і мечем
Вчили вмирати голодною смертю, вандали,
На полі пшеничному з хлібом і калачем,
Щоб забули себе і що таке воля не знали.
Тож вам немає чого зобижатись на нас,
Адже вертаєм до рідної хати
Обдерті до нитки, в одних личаках,
І раді! Тільки б у ваших обіймах повік не сконати.
Три сотні літ ви були наші поводирі,
Тож дякувать мусимо вам за науку,
Але ж скажіть: за яку?
Щоб правду повідать онуку,
Не гріх розповісти за Андрусівський мир,
Коли нас навпіл поділили.
Чи за Батурин, де дітей, матерів
Живими у хатах палили.
Чи як болота Неви гатили козацьким тілом,
Чи як наших гетьманів і кошових висилали в Сибір,
Царевим страхали «словом і ділом».
Вам немає чого зловтішатись, закопиливши губу,
Чиї кості на радощах першими смерть поглине.
Може наші і першими, але за нами
І ваша Росія в ту саму безодню полине.
А щодо тебе, нікчемний раб!
Ти був фальшивий дисидент забільшовиченої Росії,
Двоголового орла вірний слуга,
Погонич придуманного Месії.
Не варто гадати, чому ти проклинав Україну.
(У скаженного пса не шукають окраса).
Ти був заангажований, смердючий цап,
Не вартий нігтя Тараса.
Київ. червень 1996 року.